На дворІ білий день розливає
Все тепло, що приніс іздалЕка.
В хаті, як посивіла лелека,
Мати фото дочки розглядає:
"У житті вдосталь смутку й розлуки,
І вітрів, які стримують крила.
Від дощів тебе б, доню, накрила,
Та ослабли від старості руки.
На стежках я б насіяла м'яти,
Випрамляла б для тебе дороги.
Та натруджені мамині ноги,
Не ідуть вже далеко від хати.
Заспівала б я пісню "Про рожу" ***
Частувала б гірськими медами.
Та надтріснутий голос у мами,
Та й у гори іти вже не можу.
Серафимом тебе шестикрилим
Обгорнула б - і душу, і тіло.
Та багато вже літ пролетіло,
І уже не стає в мене сили.
На світанку, розплющивши очі,
Усміхнувшись, ти глянеш на сонце.
А для мене вже вечір в віконце
Заглядає провісником ночі".
*** Пісня "Про рожу" - Назва української народної пісні.
Для ілюстрації використано картину художника Аліси Зражевскої "Бабушка"
http://photo.imhonet.ru/author/izotta/photo/1537742/
Перевод В. Куприн.
Мать - седая лелека.
На дворе белый день разливает
Всё тепло, что принёс издалека
Мать, седая, как аист-лелека,
С фото дочки сидит, размышляет.
«В жизни вдоволь тревог и разлуки,
И ветров, напрягающих крылья.
Я тебя, дочь, от ливней укрыла б,
Да ослабли от старости руки.
Я на стёжках насеяла б мяты,
Для тебя выпрямила б дороги,
Да натружены мамины ноги,
Далеко не отходят от хаты.
Я про розу напела бы песню,
Принесла бы с гор соты с медами.
Да надтреснутый голос у мамы,
В гору шаг не такой полновесный.
Серафимом тебе шестикрылым
Обернула бы душу и тело,
Да уж много лет пролетело,
И не те у меня уже силы.
На рассвете раскроешь ты очи,
Улыбнешься и глянешь на солнце.
А моя душа – вечер в оконце,
Жду давно наступления ночи.