Жизнь протекает без черновика.
Несётся время, словно конь галопом.
Маркиза Помпадур ушла в века,
И мы живём давно не до потопа.
Не знаю я, что будет после нас,
В какой наряд украсится природа.
Неисчерпаем времени запас,
А наша жизнь короче год от года.
Останется лишь то, что сотворим
А сами мы пройдём по жизни тенью.
Пусть только небо будет голубым
И землю нашу видит лишь в цветеньи.
Лесам моим не вымереть вовек,
Словам не истощиться, словно рудам.
Черновика не пишет человек -
Как написалось, так оно и будет.
Приносит горечь честная строка,
Но для прозренья открывает веки.
Не бойся правды, пусть она горька,
Не бойся мук, разлившихся, как реки.
Святую душу бойся обмануть,
Обманешь - верный потеряешь путь.
Елена Войнаровская: литературный дневник
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.
Ліна Костенко