Над тихим селом стала зоря,
Сни одістала в палючі серця.
Всі вже поснули, одна лиш вона
Край річки сиділа понура й сумна.
Вже сльози не лились, вуста не тремтіли,
Лиш серденько любляче в грудях боліло.
В очах не світилась палкая надія,
Загинула в серці несповнена мрія...
"Ой, ластівко-сестро, в небесну блакить
Лети, й відшукай ту щасливую мить,
Коли б я жила не в багатстві і знаті,
А з милим в любові, в малесенькій хаті.
У тій, що край річки сонливо біліє
І душу нещасну мов сонечком гріє..."
...А обрій вже грався із раннім промінням,
То, всупереч тихим дівочим молінням,
Прокинулось сонце, прокинулись люди...
Тяжкі чорні коси упали на груди...