Знов і знов повертаються весни,
Та невтіхою серце болить:
Моя мамо, візьми і воскресни,
Біля мене з’явись хоч на мить!
Я на грудях твоїх пожаліюсь,
Про невдачі свої розкажу,
І сльозами утіхи умиюсь,
Де у мене болить покажу.
Ти мене по голівці погладиш,
Поцілуеш у сиве чоло,
Щось хороше і мудре порадиш,
Щоб від серця сумне відлягло.
Над твоєю могилою плачу,
Кожну весну прийду, постою-
Не судилось живою віддячить
За турботу, за ласку твою.
Мамо, мамо, навіщо-навіщо
Ти так мало на світі жила?
І тебе вже ніколи довічно
Не побачить онучка мала.
Я і нашу біленьку хатину,
І садок в бур’янах обійду,
Підійду до старенького тину
І йому розповім про біду.
Ще не всохла кленова гілляка,
Що в дитинстві гойдала мене.
Тільки всьому однакова дяка:
Все мине, все мине, все мине...
*