Здавалося, що синьооке всміхнулося щастя,
твоїми очима вдивляючись в очі мої.
Здавалось, воно вже ніколи, ніколи не згасне,
ніколи мене не залишить в холодній пітьмі.
Здавалось... Але розумію, що то була казка,
що то була мрія, загублена мрія моя...
Чомусь мене знову спіткала жорстока поразка,
чомусь найдорожче своє знову втратила я...
Але не сумую, а з вірою (звідки й береться?)
кидаюся знов у бурхливі потоки життя,
бо, доки не спиниться в людство закохане серце,
воно буде щирі народжувати почуття.
травень, 1996