Мене в обійми дужі кличе Всесвіт вічний,
усі галактики кидаючи до ніг.
Його мільйонний зорегляд, святий і грішний,
всі таємниці для очей моїх зберіг.
Його душі неусвідомлена безмежність,
серцебиття його міжгалактичний ритм
тепер мені цілком і повністю належать.
Тепер для мене все негаснуче горить.
Він пестить пальцями-сузір'ями волосся,
цілує ніжно у розчулені вуста,
і вмить мені стає так солодко і млосно,
що не лякає незбагненна висота.
І я лечу! Лечу без крил і без ракети.
Лечу в тепло його мозолистих долонь,
за хвіст піймавши неприборкану Комету
і перервавши їй тисячолітній сон.
Я розриваюсь на дрібні метеорити,
щоб всі побачити системи і світи,
і позаймати всі незаймані орбіти,
і ним самим в собі не знайдене - знайти.
Він сам не відає, який же він прекрасний!
Він сам не знає, як бентежить його тьма!
В його обійми мене кличе серце власне,
а не піти за власним серцем сил нема!
1998