Вже не побачать веселки намисто
Люди, що тут не живуть
Над обезлюдненим привидом-містом
Хмари похмурі пливуть.
Наче з докором Чорнобильській ЭС
Сонячний промінь тане останній
Мляво назустріч йде кинутий пес,
Стиха вітає собачим вітанням.
Вже не вирує у мертвому місті
Теплий та радісний сміх
На мозолями забуті обійстя
Падає атомний сніг.
В вікнах роз’юшених подихом бурі
Квітне гіркий полин-цвіт
На результат велетенської «дурі»
Вражено дивиться світ.
Просять притулку від радію гени
Гаснуть життя ліхтарі
В хмари тікають від клятих рентгенів
Сизі дими з димарів.
Бліді обличчя, вмираючі хати –
Мовби кров точить з них муха це-це.
Скільки ж ще треба на граблі ступати
Щоби навчило навік лихо це?
Трави свистять, світить атомне листя
Грізна смерть поряд стоїть....
Ось він який "світлий дар" комуністів
Дітям майбутніх століть!
26.04.2011р