Як же довго по світу блукали
Поодинці колись я і ти…
Одне одного марно шукали,
Та нарешті зуміли знайти.
Ми зустрілися так, як хотіли…
У серця увірвався вогонь!
І зірки нам до ранку світили,
І злітали до теплих долонь.
Кохання нас обох одне заполонило
І жити порізно не стало більше сили.
Казкова ніч звела навіки нас з тобою,
Щоб пити щастя і не знатися з журбою.
Ми бувало не раз помилялись,
Зустрічали коханих не тих.
Та уперше в житті не боялись
Руйнувати в минуле мости.
Забувалося все, що не гріло,
Що й боліти уже не могло…
І душа, наче вогник, горіла,
Теплим сяйвом вкривалось чоло.
Кохання нас обох одне заполонило
І жити порізно не стало більше сили.
Казкова ніч звела навіки нас з тобою,
Щоб пити щастя і не знатися з журбою.
Таїс Ліщинська, 20.06.1999 р.