Тихо гойдало підвіконня:
"Він ще почує, він ще впізнає...
Дарма, що сніг оселився у скронях,
Він є людиною, він ще шукає..."
Тихо вблагало підвіконня:
"Тільки тримайся, побачила- й годі.
Іноді краще нічого в долонях.
Іноді крила гірше за сходи."
Тихо чекало на світ підвіконня,
Хутро вкривало від льоду та зливи.
Від сердця морзянку відстукує промінь
Надаючи часу, надаючи сили.