"Сарi Шустер" http://www.stihi.ru/2011/04/08/9811
Людмила Юферова
Спіткнулась на порозі об вірші –
Заскиглив біль у сірому граніті...
Яка ж печаль озвалася в душі
Від трьох рядків на давньому івриті...
Аж млосний жар ударив по щоках!
Я захлинулась подивом в тривозі:
О Саро! Ні! Який безглуздий жах!
Що ти тут робиш на оцім порозі?!
На цвинтарі, де сонце у хресті,
Ми там з тобою гралися – малята,
І кожну букву на твоїй плиті
Я пальчиками вміла прочитати...
Камінчики, листочки і пісні,
Ляльки із квітів з цвинтаря старого...
Баби ж сусідські з острахом мені
Казали вслід: „Ти не від світу цього!”
Сміялися покійні, я і ти...
І нашим іграм не було зупинки...
А потім час той доламав хрести,
Й на кладовищі виросли будинки...
Ти й в двісті років –золоте дитя,
Мої ж роки гарцюють у дорозі.
Про тебе пам’ять – сонцем все життя.
А тут... – об вірш спіткнулась на порозі.
У супермаркет човгає печаль,
Космічні ціни в душу кровоточать...
Яке безглуздя! Саро, вибач... Жаль...
Ми знову разом! Сонце... Плачуть очі...
*****************************************
Споткнулась на пороге о стихи,
Превозмогая боль плиты надгробной.
Какой печалью отозвалась в них
Душа иврита строчкой старомодной.
Внезапный сполох розой по щекам
Расцвёл от удивленья и тревоги.
О Сара! Нет! Какой душевный крах!
Что делаешь ты... на моём пороге?!
В погосте дня, где солнца перелив,
Где я с тобой играла с пацанами,
Там пальцами все буквы ощутив
Читала я плиту, была ты с нами.
На кАмнях, на лисках и нараспев
Куплеты разноцветных сказок милых.
Соседки-бабы неуразумев
Пророчили мне общество строптивых.
Смеялись вы - покойники и - я,
И наши игры не кончались скоро...
...Всё кончилось, когда экспресс-жилья
На кладбище воздвигли целый город!
Ты в двести лет имеешь право быть
Ребёнком золотым своёго века.
Мои ж года мне не дают забыть
Простейших истин Бога-человека.
У супермаркета своя печаль:
Заоблачные цены душат душу.
Опять безумие! Как, Сара, жаль...
Мы снова вместе! ПлАчу, но не трушу...