Засмучений сад і зажурена хата,
Тут осінь панує, скрізь листя багато,-
Ось зовсім зелене і жовтогаряче,
А осінь дощем над садибою плаче.
Вітрами холодними листя зриває,
За хвіртку, неначе літа, виганяє.
Матуся іде, проводжаючи, з хати,
Їй треба так мало - ще доню діждати.
Старенька, кохана, без тебе сумую,
Я серце дістану - тобі подарую,
Аби зупинити безжальні літа...
А листя кружля, в небуття відліта...
За руку візьму, до грудей притулюся,
Тебе не побачити більше боюся.
А погляд матусі, мов лист, одинокий,
Любові й турботи одвічний неспокій.
Тремтять, вже без слів, безпорадно вуста...
А листя кружля, в небуття відліта...