Чом ти сумовитий
Дубе мій зелений,
Й болем оповиті
Берізки та клени?
"Бо зібрались круки
У зловісні зграї,
Сльозами розпуки
Плачуть виднокраї".
Квилить сива мати:
"Сину мій, синочку
Нащо ж одягнув ти
Дубову сорочку?
Діти та онуки,
Не прийдуть до тебе
Не зігріє сонце,
Не побачиш неба".
Плакала, просила
Думала – поможе:
"Візьми, віддай сину
Життя моє – боже!
Бо жити без нього
Сенсу вже немає..."
Слізно молить бога
Дитя обнімає.
Та враз біль скосила –
Вже просить не треба
Бо мати, до сина
Пішла в вічне небо....
Болем оповиті
Берізки та клени…
Чом ти сумовитий
Дубе мій зелений?
9 травня 2011р
...продовження - http://www.stihi.ru/2011/05/15/204