по моєму обличчу течуть дощові краплі
та немає сенсу витирати їх
я одягнута у весільну сукню
та не хочу думати в цей день
дощ шкварить прямо в обличчя
та мені вже давно вже байдуже
я промокла ї замерзла
та йду у шинок за пам*яттю
скрізь глибокі калюжі і темрява
а навкруги дорога із різних обличч
жах сковує рухи ніг
і я падаю,прямо у білій сукні
ліс навколо прагне мене вбити
плоть розірвати і випити кров
я це добре розумію
та чомусь не підведусь
а мені все байдуже,все одно
що я одна у страшному лісі
я втекла від горя і незгод
і сховала іх у кубику міднім