Моя любове, я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни,
лиш не зроби слухняною рабою
не ошукай, і крил не обітни!
дозволь мені хоч трохи політать
і бути серед хмар у небесах,
щоб жить, любить і не ридать
і бути вільною, як птах.
Моя любове, мій коханий,
мій ангел, сонце і душа...
Ніким і досі не признанний,
ну не твого ж я бач коша!
Тому не клич і не приходь до мене,
бо все минуло вчора,
не сумуй і те забудь,
адже зростають гори.
Серед бескид отих дрімучих
нема до мене більше плаю,
лишень оббилися мохами
ще ледь знайомі кручі.
Я вже забула, що було колись: мостів нема
і ми по різну боки.
І так затихлі кроки
сьогодні замела зима.
Не позабудь оту любов вчорашню,
нехай вона розбудить серед ночі,
нехай тобі настане страшно...
ну не заплакуй більше очі.
О любове! о мій милий!
не покидай, а будь побіля.
І дух гіркий твій тополиний,
любове! яке гірке це зілля!!!
писала я що не люблю,
знов зізнавалась у коханні...
І серце сповнене жалю,
душа обтяжена стражданням.
На нервах грає чужа скрипка
і душа без слів страждає.
А життя?!! можливо це помилка?..
Спитати б в долі... Вона знає.
О любове! вічна казка про життя!
бери мене в рожеві сни.
Я, лишень, твоє дитя,
що так очікує весни..
Нехай тобі сьогодні пощастить,
а потім з'явишся у мрії.
Чекати там я буду, і любить...
Любить тебе... Не маючи надії...
Тепер лиш снишся ти мені
і час летить, як сіно у покоси...
Хвилини мчать, крокують дні,
а по тобі сумують роси.
О любове! довга вічність
тихі, білі, сонні хмари
і несповнене кохання
по світу носить, як примари...
Я не проживу життя без тебе,
я не проживу без тебе й дня,
а за тобою плакатиме небо,
небо, хмари і земля.
Най ті мімози н едісталися нікому,
най подарував би ти їх їй...
Лиш посміхнись хоч раз, не по сценарію...
Вже не цілуй мене, люби її!
Моя любове! Всі перед тобою!
зводи його у мої сни...
Най буть мені його рабою,
лиш білих крил не обітни...
Моя работа апреля-мая 2007 года. Может в чем-то корявая, но я ее считаю до сих пор самой совершенной!