Не карай мене ніжним щемом слів,
не примушуй біль повертатись знов.
Вже втомилася від полону снів;
Запитай себе, - чи ж була любов?!
Мабуть, був би ти - чийсь найкращий світ,
і сумує хтось без моїх очей.
Скільки ж згаяно наших кращих літ,
не долюблено без палких ночей.
Вже до купи нам долі не сплести,-
в почуттях нема тої моцності.
Відпусти й прости, і спали мости,
щоб не стрілися дві самотності!