Здивований?... Не сподівавсь зустріти
Давно забуте, дивовижне світло?
А це зоря вечірня знову сяє –
В очах щасливих жінки,
що кохає…
Слова освідчення у скронях б’ються,
А по щоках гарячих тихо ллються,
Як літній дощ, що землю напуває,–
Щасливі сльози жінки,
що кохає…
В її обіймах осінь вітром лине,
А поцілунки – з присмаком полину,
І полум’ям шаленим опаляє
Гарячий шепіт жінки,
що кохає...
Її полюбиш – заздритимуть люди;
Не зможеш – спокою тобі не буде, –
Бо в світі сили більшої немає,
Ніж сила серця жінки,
що кохає...
(Репродукція картини О.Борисової "Сльоза" - з Ін-ту)