Здесь находится одна из ссылок на стихи поэта в оригинале.
http://www.pysar.net/poet.php?poet_id=62&pl=16
Я...
Он смотрел на меня тупо
Глазенками, злыми до слепоты:
- Напрасно себя считаешь пупом,
В мире прорва таких, как ты...
Он гремел одержимо и злобно,
Пламенея рожей рябой.
Он послал бы меня на место лобное
За то, что я оставался собой.
Не гнулась униженно гордость моя...
Минуты ползли, как стада из долин...
В мире прорва таких, как я.
Но я, ей-богу, один.
У каждого Я доля своя.
Всех не смешаешь с грязью,
Мы – не толпы стандартных Я,
А множество вселенных разных.
Мы - народа извечное лоно,
Мы - океанная мира семья.
И только тех уважают миллионы,
Кто уважает миллионы "Я".
Я...
Він дивився на мене тупо
Очицями, повними блекоти:
— Дарма ти себе уявляєш пупом,
На світі безліч таких, як ти.
Він гримів одержимо і люто,
І кривилося гнівом лице рябе,
Він ладен був мене розіпнути
За те, що я поважаю себе.
Не стала навколішки гордість моя...
Ліниво тяглася отара хвилин...
На світі безліч таких, як я,
Але я, їй-богу, один.
У кожного Я є своє ім’я,
На всіх не нагримаєш грізно,
Ми — це не безліч стандартних «я»,
А безліч всесвітів різних.
Ми — це народу одвічне лоно,
Ми — океанна вселюдська сім’я.
І тільки тих поважають мільйони,
Хто поважає мільйони «Я».
Капля в море
Один из законов природы
Напомнить рискну, друзья.
Чтоб морю быть полноводным,
Ни капли терять нельзя.
Но в час, когда катит горе
Буруны гневных штормов,
Нужна капля лишняя морю,
Чтоб выйти из берегов.
КРАПЛЯ В МОРІ
На світі законів немало,
Я нагадаю один:
Щоб море не висихало,
Потрібно багато краплин.
Але в штормову годину,
Як море бурунить гнів,
Потрібна зайва краплина,
Щоб вийшло воно з берегів.
Веселые похороны
Били в колокол ветры,
Гудели набаты.
Замирали ручьи и стада облаков.
Равнодушие умерло.
На копытах щербатых
Шла за гробом роскошным
Толпа дураков.
В путь последний вели.
Вспоминали успехи.
Растянулся за гробом
Бездарностей хвост.
Подхалимов рыданья
Плаксивое эхо
Покатили
На траурно-мрачный погост.
Танцевали деревья.
Цветенью вольгота.
По реке прыгал зайчиком
Солнечный блик.
Из груди вырывался,
Избавясь от гнета,
Первозданно-веселый и радостный крик.
И откуда вдруг счастье?
Как силы открылись
Умирать так от смеха
И дурачиться вновь?
Равнодушие сгинуло!
Цветы распустились,
Били в бубны небесные
Ветви шальные –
Воскресала любовь!
ВЕСЕЛИЙ ПОХОРОН
Били в дзвони вітри,
Калатали на сполох.
Зупинялися ріки і череди хмар.
То ховали байдужість.
На ратицях кволих
Тупцювали за гробом ватаги бездар,
Проводжали в дорогу останню.
До ями
Понесли її пишну і чорну труну,
І ридання, народжені холуями,
Покотили на цвинтар
Плаксиву луну.
Танцювали дерева,
Сміялися квіти,
Умивалося небо у синяві рік,
Виривався з грудей,
З-під холодного гніту,
Первозданної радості крик.
Ну чого б їм казитись,
Чого їм бриніти,
Знемагати од сміху й сміятися знов?
Хоронили байдужість.
Ніжнішали квіти,
Били в бубони неба
Розчулені віти —
Воскресала любов!..
Ви плачете?
Вы плачете? У вас, наверно, горе.
Сочувствие слезам у нас в крови…
Но пусть печаль вовеки не поборет
Всесильной жажды жизни и любви.
И пусть того улыбка, кому счастье
Сегодня принесло чуть-чуть тепла
Вас не ударит холодом ненастья,
И в сердце не разбудит зла.
Ви плачете? У вас, напевне, горе,
І ваші сльози варті співчуття,
Та хай ніколи смуток не поборе
Нестримної любові до життя.
І хай чужа усмішка в ту хвилину,
Кому сьогодні щастя розцвіло,
Не здасться вам тупим ударом в спину
І не пробудить в серці зло.
Маленьке - не смiшне...
Быть малым не грешно.
Мала и та крупица,
Что силу гениям и воинам несет.
Но малое смешно,
Когда собой гордится,
Когда себя над всем превознесёт.
И вспомните, а разве не бывало,
Что мир бывал в плену у мелкоты?
Когда, как флаг, никчемность поднимали,
И шли за ней народы, как скоты?
А мелочь, над которой все смеялись,
Не становилась тем, чего боялись?
Маленьке — не смішне,
Адже мале і зерно,
Що силу велетням і геніям несе.
Мале тоді смішне,
Коли воно мізерне,
Коли себе поставить над усе.
Але скажіть, хіба такого мало,
Хіба такі випадки не були,
Коли мале, як прапор, піднімали
І йшли за ним народи, мов осли?
І чи тоді мізерне та смішне
Не оберталось раптом у страшне?
Берези, в снiгу занiмiлi...
Березы, в снегу онемелые,
Иней – слезой на ветвях.
О чем мечтаете, белые?
- Мечтаем о солнечных днях…
Дубы в ледяной кольчуге.
Изморозь – шелком седым…
О чем призадумались, други?
- Солнца дождаться хотим…
Ветра ледяные, студёные,
Куда вам лежат пути?
Что воете, как оглашённые?
- Солнце хотим найти…
Глаза наполнены горем.
Грустно глазам моим.
Что ж вы блуждаете взором?
- Её увидеть хотим…
Сердце, любовью больное,
Мукой тебя свело.
Зачем томишь этой болью?
- Нужно её тепло…
Разум, измученный думой,
Мне помоги хоть ты.
О чем ты думаешь, друг мой?
- Хочу надежду найти…
* * *
Берези, в снігу занімілі,
Іній на вітах слізьми,
Про що ви мрієте, білі?
— Про сонце мріємо ми...
Дуби в крижаній кольчузі,
Одягнуті в сиві шовки,
Про що замислились, друзі?
— Про сонце наші думки...
Вітри із морозяним шпаром,
Куди вас несуть чорти,
Чого галасуєте даром?
— Хочемо сонце знайти...
Очі, наповнені горем,
Очі сумні мої,
Чому ви блукаєте зором?
— Хочем побачить її...
Серце, недавно кволе,
Муко моя мала,
Чому щемиш, як ніколи?
— Хочу її тепла...
Розуме мій байдужий,
Вируч мене хоч ти —
Над чим ти думаєш, друже?
— Хочу надію знайти...
Скiльки б не судилося страждати
Сколько бы страданиям не длиться,
Все равно благословлю всегда
День, когда мне повезло родиться -
Для любви, для горя, для труда.
День, когда напился я впервые
Молока из маминой груди.
День, что дал мне тучи грозовые,
И теплом от солнца наградил.
Сколько ж мне даровано судьбою –
Воз удачи, тысяча чертей!
Радостью делиться и бедою,
И любить, и жить - среди людей!
* * *
Скільки б не судилося страждати,
Все одно благословлю завжди
День, коли мене родила мати
Для життя, для щастя, для біди.
День, коли мої маленькі губи
Вперше груди мамині знайшли,
День, що мене вперше приголубив
Ласкою проміння із імли.
Як мені даровано багато,
Скільки в мене щастя, чорт візьми!
На землі сміятись і страждати,
Жити і любить поміж людьми!
Ошибка
Ошибались не только люди.
Ошибиться мог и бессмертный.
Не забудь: Иисус от Иуды
Получил поцелуй последний.
Мы не святые, что означает -
Нет жизни без боли, мой свет.
Но если твой промах
Лишь враг замечает –
Друзей у тебя нет!
ПОМИЛКА
Помилялись не тільки люди,
Помилялись навіть святі.
Згадайте: Ісус від Іуди
Мав останній цілунок в житті.
Ми не святі, не боги, а значить,
Не варто втішати себе дарма.
Але, як твій промах
Лиш ворог бачить,—
Друзів у тебе нема!
Вона прийшла непрохана й неждана
Она пришла негаданно, нежданно,
Из дальней и неведомой страны.
Она ко мне пришла из тех туманов,
Что в юности рождали мои сны.
Она пришла, мила и откровенна,
И руку мне с улыбкой подала.
И расцветала вишней белопенной,
Такой родной и ласковой была.
И я не слышал, позабыв тревогу,
Как жаворонок тает в вышине.
Пришла любовь и позвала в дорогу.
Ну как же мог я не пойти за ней?
ВОНА ПРИЙШЛА
Вона прийшла, непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти...
Прийшла любов непрохана й неждана
Ну як мені за нею не піти?
Я тобi галантно не вклонюся
Не склонюсь галантно пред тобою,
Комплимент отвесить не рискну.
Просто посмотрю в лицо родное,
И в глазах твоих я утону.
И когда прозрачной темнотою
Снова спеленает землю ночь,
Мысленно иду я за тобою,
И ничто не может мне помочь.
Белые таинственные крылья
Навевают тени-миражи.
И стоишь ты, хрупкая и милая,
Что мечтою стала на всю жизнь.
И пылают спелою черешней,
Мной повелевая в сотый раз,
Губы нецелованные грешные,
Бездна голубая твоих глаз.
* * *
Я тобі галантно не вклонюся,
Компліменту зроду не зліплю,
Тільки в очі ніжні задивлюся,
В них свою тривогу утоплю.
І коли химерною габою
Спеленає землю довга ніч,
Довго серце тужить за тобою,
Довго сон мені не йде до віч.
Довго білі таємничі крила
Обвивають маревом видінь,
І стоїш ти крихітна, і мила,
І прозора, мов ранкова тінь.
І палають, ніби стиглі вишні,
Владно підкоряючи собі,
Губи не ціловані і грішні,
Очі божевільно голубі.
В букварях...
В букварях ты наряжена и развышиванчена,
Перевязана лентами, еле жива.
На лице твоем радость сияет обманчиво,
На губах каменеют пустые слова.
Украина! Тебя не терплю временами,
И готов ненавидеть тебя всей душой -
Когда ты примитивна и схожа с лубками,
Когда думать не хочешь своей головой.
Ты мила мне другая - когда ты бунтуешь,
Когда гневом кипящим бьет в кручи Днепра,
Когда чуткая ты, когда мыслишь и любишь,
И несешь от криницы два полных ведра.
Украина, молчи! Украина, спокойней!
В тишине каждый сможет понять себя сам.
Пусть же слово твое будет правды достойно,
Пусть не верит твой разум пустым чудесам.
Украина! Мечты твои – зори над нами!
Не гляди в простоте на чужую мечту.
Поцелуй меня нежно своими холмами,
Перейди в моем сердце лихую черту.
Ты сожми мое сердце своими руками
И увидишь, что нет в нем ни капли вранья.
Не сиди в ползунках над чужими веками,
А в бессмертье иди! Это - доля твоя.
* * *
В букварях ти наряджена і заспідничена,
Поворозками зв’язана, ледве жива,
На обличчі тремтить в тебе радість позичена,
На губах скам’яніли казенні слова.
Україно! Тебе я терпіти не можу,
Я тебе ненавиджу чуттями всіма,
Коли ти примітивна й на лубок похожа,
Коли думки на лобі у тебе нема.
Я люблю тебе іншу — коли ти бунтуєш,
Коли гнівом під кручі клекоче Дніпро,
Коли думаєш ти, коли бачиш і чуєш
І несеш од криниці вагоме відро.
Україно, мовчи! Україно, затихни!
Не така ти багата, щоб тратить слова.
Хай брехня твоє слово дугою не вигне,
Хай не вірить твій розум в убогі дива.
Україно! Яка в тебе мрія шалена!
Ти не кліпай очима на мрію чужу.
Притулися горбами й устами до мене,
Перетни в моїм серці криваву межу!
Ти здави моє серце своїми руками
І угледиш, що в ньому немає води.
Не сиди в пелюшках над чужими віками,
Але гордо крізь смерть до безсмертя іди!
У любви...
У любви есть и будни и радости,
Есть веселье и злая печаль.
Не запрячешь житейские напасти
За лилейных иллюзий вуаль.
И с тобой нам бывало бы трудно,
И давила бы грусть иногда.
И от мыслей в тумане мутном
Трепетала бы наша звезда.
Но уверен – ни разу в жизни
В дни сомнений и горький час
Тучки мелочной укоризны
Не закрыли бы солнце от нас
Ведь тогда бы нас осудила
Не обида, а наша любовь,
В души щедро она бы светила,
Обновляя их вновь и вновь.
И - совсем не казня, а милуя,
Помогла мне сказать в ответ:
- Ненаглядная, злющая, милая,
Без тебя мне и жизни нет!
* * *
Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.
І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, тремтіла зірка
У тумані тривожних дум.
Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.
Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів — любов.
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов.
У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
— Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!..
Ты знаешь, что ты - человек?
Ты - человек. Это - истина.
Знаешь об этом иль нет?
Улыбка твоя – единственная.
Мука твоя – единственная,
Глаза – одни на весь свет.
Больше тебя не будет.
Завтра на этой земле
Другие будут жить люди,
Любить снова будут люди –
В радости, в свете, во мгле.
От мира тебе в награду -
Лес, море, ковыль в степи…
И жить торопиться надо,
Любить торопиться надо -
Смотри не проспи!
Ведь ты человек. Это - истина.
И - хочешь того или нет -
Улыбка твоя – единственная.
Мука твоя – единственная,
Глаза – одни на весь свет.
* * *
Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.
Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!
Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Нет, не погибла Украина!
Я вас встречал давно, в лихие годы,
Когда чернела жизни полоса.
Когда пожары поджигали звезды,
И самолеты рвали небеса.
Тогда вас люди псами обзывали -
За страсть лизать фашистам сапоги.
За то, что «Хайль!» охотно вы кричали,
И «Ще не вмерла!» выли, хоть беги…
Где вы шагали – горе и пожары,
Да мертвых тел наваленные рвы.
Плевала кровью Украина в хари
И вам, и тем, кому служили вы.
Вы пропили б уже ее, ей-богу,
И нас, и все – до горсточки земли –
Когда б с востока «Неньке» на подмогу
Тогда не возвратились «москали».
Теперь вы снова, связывая кости,
Торгуете, хоть торг ваш и нелеп.
Все новых палачей зовете в гости –
На сало украинское и хлеб.
Вы будете болтаться по чужбинам,
Покуда черт вас всех не заберет.
Но знайте – «Ще не вмерла Украина»,
И не умрет!
НІ, НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА!
Я зустрічався з вами в дні суворі,
Коли вогнів червоні язики
Сягали від землі під самі зорі
І роздирали небо літаки.
Тоді вас люди називали псами,
Бо ви лизали німцям постоли,
Кричали "хайль" охриплими басами
І "Ще не вмерла…" голосно ревли.
Де ви ішли — там пустка і руїна,
І трупи не вміщалися до ям, —
Плювала кров'ю "ненька Україна"
У морди вам і вашим хазяям.
Ви пропили б уже її, небогу,
Розпродали б і нас по всій землі,
Коли б тоді Вкраїні на підмогу
Зі сходу не вернулись "москалі".
Тепер ви знов, позв'язувавши кості,
Торгуєте і оптом, і вроздріб,
Нових катів припрошуєте в гості
На українське сало і на хліб.
Ви будете тинятись по чужинах,
Аж доки дідько всіх не забере,
Бо знайте — ще не вмерла Україна
І не умре!
Найогидніші очі порожні…
Нет страшнее молчания бури.
Всех отвратней - пустые глаза.
Всех ничтожней - сановные дурни,
Всех подлее - фальшивка-слеза.
Нет прекраснее мамы счастливой.
Всех короче - отмеренный век.
Всех желаннее - губы любимой.
Всех сложнее простой человек.
Но не нужно все в мире порочить,
Не размешивай правду во лжи.
Тот на свете мудрее всех прочих,
Кто сильнее всех любит жизнь.
* * *
Найогидніші очі порожні,
Найгрізніше мовчить гроза,
Найнікчемніші дурні вельможні,
Найпідліша брехлива сльоза.
Найпрекрасніша мати щаслива,
Найсолодші кохані вуста,
Найчистіша душа незрадлива,
Найскладніша людина проста.
Але правди в брехні не розмішуй,
Не ганьби все підряд без пуття,
Бо на світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя.