О сокровенном...

Ольга Лабага
               

   З любов’ю до дітей   

Якби хто зміг словами описати

Ті дивні материнські почуття,

Коли ти нахилився колисати

Свій пагінець майбутнього життя!

Бузковий цвіт взаємного кохання,

Чи подарунок долі неземний?!

Твоє дитя-то мрії й сподівання

І твій квиток у світ цей показний!

Заради нього дивишся в майбутнє,

Ідеш у брід між хвилями життя.

Бо сила є у тому всемогутня,

Коли даруєш світу ти дитя!

Воно твоє єство, твоє створіння,

Твій ореол і пісня без кінця!

То роду материнського коріння!

То чаша щастя повна по вінця!      

Ну а якщо ти пару діток маєш-    

Помнож те щастя сміливо на два:

Удвічі більше любиш, відчуваєш

І навпіл ділиш ніжності слова!...

Купаєшся в промінні материнства,

Гортаєш дивні сторінки життя…

Від подиху рожевого дитинства

В світ зрілості веде тебе дитя!   

Дитя! Дитина! А у мене-діти!

Найкращі, найрідніші в світі цім!

Я буду Бога день і ніч молити,

Щоби послав щасливу долю їм! 

Моєму сину й донечці жаданній,

Цій нероздільній парі голуб’ят,

Дай, Господе, із вечора й дорання

Добра краплину, збільшену в стократ!