На сирій землі на колінах сидячи,
На сонце дивитись, свій погляд не змінюючи,
Сподівання для інших назавжди покинути.
Героя забрати ти маєш, або ж загинути.
Коли серце твоє за країну померти просить
Його зупинити лише кулею ворога досить
Тільки тіло навряд коли-небудь твоє згадають –
Героя лише по свинцю ворога в грудях впізнають.
Для чого ти, сонце, над нами так завжди знущаєшся –
То ти світиш нам ласкаво, то пожежею знову вертаєшся?
Навіщо шукати в війні переможених великого бою -
Всі ми є вони; переможці – то лише наші вічні герої.
Вірну смерть ти знайдеш, завітавши до сонця у гості.
Це війна – а на ній не почуєш ніколи мелодії щастя
Хоч і тіло твоє все від куль стає холоднішим,
Пам’ятай, що померти героєм – то є подвигом більшим.
Немає однак для нас вибору іншого –
Чи вперед іти, чи боятись завжди сильнішого,
Захищаємось ми, або навпаки наступаємо –
Та завжди іти до останнього маємо.