Десь є світ пітьми – там не існує життя,
Там немає ні подиху вітру, ні краплі води для пиття,
І землі там немає, бракує там й звичного світла,
Окрім абсолютно чорного, що, як космічна діра ненаситна,
Відбирає людей у той світ потойбічний,
Де тільки смерть одна в безодні царює безвічна.
І немає нічого живого, що могло б її подолати.
Немає нічого сильнішого за її холодні смертельні грати.
Існує лиш час, що керувати світами здатний,
Він нас примушує, про все це, нажаль, забувати.
Він веде нас до смерті дорогою спільною
Цей шлях є короткий, але не завжди він є безцінний –
Ми маємо жити, героїчно по ньому проходячи,
Дарувати ідеї в науку, в мистецтво, життя продовжуючи.
Будувати наш світ, відкривати, нове породжувати,
Навчатись, молодших навчати, старе відроджувати.
І тоді це життя кожна людина навчиться любити,
Коли кожен у світі його гідно зможе прожити.
Сенс життя є для нас не простою філософською темою –
Неприхована наша правда – є людською світовою проблемою.
Зупинити життя – і прискорити час в потойбіччя,
Чи залишитись, до світу обличчя стояти обличчям?
Наш обов’язок – жити, спокуси, залишаючи диким ангелам,
Наша ціль – хоча б не впасти до того, щоб дози благати!