Як завжди,
Вночі лишаю рідне місто...
І дерева
Мчать назустріч у в імлі.
Ліхтарі,
Неначе зоряне намисто,
Протягли
Свій світ до обрію землі.
Залишаю
Все, що так до серця лине,
Що тримає
І приваблює теплом.
Та аби ж
Були міцнішими обійми,
Я, можливо,
Й не сидів би за кермом.
А без тебе
Буду сам помежі ночі,
Все забуду
Від шаленої їзди.
Лише дві
Зорі, мов ті холодні очі,
Проводжають
У дорогу, як завжди...
И да простит Булат Шалвович (если кто понял, почему))