Хтось шукає - націю в квадраті,
Хтось на мінарети тягне місяць,
Хтось плекає дерево без листя,
Хтось бажає зберегти вчорашній сніг...
Людина до всього звикає,
Не може змінити долі,
Бо кожної клітинкою знає
Що месію ніхто не вберіг.
Слів у язиці не вистачає.
Не знаю ким завтра буду.
І рими у розпач кидаю,
Сказавши, що все вже було.
Нудьгу відлякую словами,
Що плентаються зі мною всюди,
Разом з нікому не потрібним
Потенціалом заздрощів зла.
В потузі бажань віршування,
Нагло назватись поетом,
В описах життя перипетій,
Отримати слави тавро...
Хотів писати сонета,
Але загубився у дорозі до нього,
Та у розпачі,
поламав перо.