Придбали собі німби слави,
Гречку обіцяли натовпу людей,
Питають,- де до неба переправа?
Прямо з прямокутника своїх дверей.
Над головою світло мають,
Від лисини, що не свята.
Та думають що попадуть до раю,
Не уклонившись до свяченого хреста.
Та просто лізуть на дробину,
Каміння скочують униз,
Людей вважають за лушпину,
Про свій лиш дбають організм.
Їх біографії строкаті -
Бо по гоЛовах крокували в марш...
Їм байдуже про глузду втрату,
Що на еліту вони - жалюгідний шарж.