Селянам у місті жити не зручно,
Без Землі вони чують себе неприємно,
Душа з урбанізмом у них не співзвучна,
Вважають життя тут проходить даремно.
У снах рідна хата,- душа туди рветься,
Їх очі в сльозах, в забутті потонули,
ТугА за Землею затиснула серце,
Яке тільки там може мати притулок...
Бігме, вони самі собі допоможуть,
Та все городянам вперед пробачають,
Юність згадавши, пам'ять продовжують
До рідної Землі, як до самого Раю.