Я був самобутнім поетом
І не визнавав п’яні танці.
Тепер посміхаюсь з портрету
У міцно закріпленій рамці
Не став би я кращим з поетів,
Щоб знав: будуть в школах вивчати
Щоб думав, що буде портрет мій
Настінні дірки закривати
На землі моїх дідів
Зараз все, як і тоді
Навіть вдень дрімуча тьма –
Бидло і тюрма –
місце для ярма
Розливається Дніпро
Й розкрадається добро…
Мало вам гріха – грішіть –
Тільки не приспіть
Землю не приспіть мою!..
Реальність нижча портрету,
Як сон рябої кобили –
Я був самобутнім поетом,
А ви кого з мене зробили?
Нащо звання, почесті, слуги?
Це все мені, мертвому, лишнє
Хай ідолом буде хтось другий,
А я, як всі люди, був грішним
І на суші, і в воді
Маже все, як і тоді
Де пани? – панів нема:
Бидло і тюрма,
місце для ярма
Розривається Дніпро
Й розкрадається добро
Мало вам брехні – дуріть –
Тільки не приспіть
Землю не приспіть мою
Стомивсь я на стінах висіти
Для кого? Для чого? Якого?
Щоб більш не оскаженіти
Упав на брудну я підлогу
І стали кидатись портретом
Якісь пацани і пацанки…
Так з будь-яким буде поетом
Якщо він усунений в рамки.
А ще б бути що могло?
Буде, є і так було:
Вічний сон, або гальма –
Бидло і тюрма, місце для ярма!
Розривається Дніпро,
Й розкрадається добро…
Мало бидла вам – плодіть!
Тільки не приспіть,
Землю не приспіть мою!
Я був самобутнім поетом! Я був…
1999 р. Умань /УДПІ/
ред. Вересень, 1999 р./Київ, "Промінь"/,
ред.Київ 18 лютого 2000 р.