Востаннє подивитись в твої очі
І зрозуміти, що давно вже кінець,
То все кохання моє дівоче
Сплело над нами подружжя вінець.
То все, певно, карі твої очі,
Що з розуму мене звели -
Це вони не давали спати до ночі,
І коси мої це вони розплели.
То все, певно, густі твої брови,
Такі темні й чорні, як смола.
Вони вели мене в страшні діброви,
А я їх слухала, тепла ждала.
То все, певно, твоя мила усмішка,
Що звабила мене колись давно.
Залишилось ще зовсім трішки,
Щоб випити отруєне вино.
То все, певно, твої сильні руки,
Що так ніжно завжди обіймають.
Вони, ніби хитрющі гадюки,
Звились навкруги та не відпускають.
То все, певно, твої палкі поцілунки,
Якими мене ти підносив до неба.
Вони були ніби в принца обладунки -
Кращого захисту нікому й не треба.
То все, певно, ти манив словами:
Так правдиво ще ніхто не говорив.
Ось так я закохалась до нестями,
І ось так мене ти підкорив.
Та чашу нашу ти розбив невдовзі,
Все більше ти мені брехав...
Тебе я ще не забула й досі,
Хоч сереце своє ти іншій віддав.
21-23.06.11