Він пістолет тримав напоготові,
І міг уже в наступну мить стріляти.
І байдуже,
Про що і де говорять,
Бо вдома спить голодна, хвора мати.
Не рухайтесь! Я вистрелю! Клянуся!
Давайте гроші й миттю на підлогу!
В словах застрягло «я вже не боюся»,
Але в очах читалася знемога.
Приїхали, забрали під арешт,
А він кричав, що в нього хвора мати.
Та що до цього іншим врешті-решт,
Яким цікаво лиш про себе дбати?