Ми знаємо життя з телеекранів,
З афіш, котрі блукають в інтернеті.
Ми знаємо про секс, від подруг в дупу п’яних,
Від мам і тат ми знаємо, звідкіль «бєрутса дєті»…
А може час самим створити власний простір,
Господарем у ньому стати, а не гостем?
Сплести вінок із квітів на папері,
І вирізати до будинку паперові двері.
Та щоб ніхто не бачив і не знав,
Що ти робив у цьому домі – спав або кохав.
Нехай всі думають, що ти невиліковно хворий,
А ти в цей час побудь зі мною вдома.
Ми можемо втикати в телевізор, займатись сексом, гратися у кризу.
І байдуже, що будеш невиліковно хворим,
Бо вже весна блукає монітором.