А это точно он? –
Тот берег, тот причал,
Тот пароход с весёлою трубой,
Который я мальчишкой по утрам встречал?
Тот почтальон, что дом наш стороной
На велике скрипучем объезжал?
А где же спуск к воде?
Вот это? Ерунда!
Ведь без страховки здесь не обойтись,
А я носился вихрем по нему тогда,
И мне никто не охал: «Берегись!».
Ну разве что украдкой иногда.
Ба, старенький забор!
Привет, мой враг, привет!
Одна из пик твоих однажды под ремень
Попала мне, и я, держа в руке букет
Цветов греховных, шапкой набекрень
Повис здесь глупо, рассмешив весь свет.
А где же та скамья, –
Магнит вечерних встреч, –
Кустарником прикрытая от глаз?
Ах, годы, как же жаль, что вам её сберечь
Не удалось! Ведь здесь я первый раз
Смог что-то важное в слова облечь…
Да это точно он –
Тот берег, тот причал,
И почтальон опять, что писем нет, сказал.
© Copyright: Алексей Воскобойник, 2011
Це точно він той берег, той причал?..
Той пароплав з завзятою трубою,
Що я малим щоранку зустрічав
Той листоноша дім наш стороною
На ровері гугнявому який минав?
А де спуск до води
Оце? Марнота!
Без підтримки бо тут не обійтись.
По ньому вихором носився, поруч народивсь.
Й не зойкував ніхто мов "бережись"
Хіба що крадькома якась голота.
Бач он старесенький паркан!
Привіт мій вороже, мої вітання!
Одна з твоїх пічин залізла під пасок
Й тримаючи букет немов востаннє
Гріховних квітів, шапка на бакир
Повис тут дурнувато
Насмішивши світ зарані.
А де ж та лава, –
рандеву тяжій –
Кущами від очей закрита геть.
Роки роки нажаль її нам зберегти
Не пощастило. Тут я уперше ледь
Важливе щось зміг втілити в слова.
Це вірно він той берег, той причал,
І листоноша знову що листів нема, – сказав.