Біля хати, в холодочку, спершись на палицю,
Сидить дядько Горпиненко сивий й круглолиций.
Його вірная дружина, жвава тітка Христя,
Наче віничок моторний біга по обійстю.
- Ой же ж баба, та не бігай, в такі твої годи!
Краще сядь побіля мене, в гожу погоду… –
Обізвавсь Гнат до дружини, ще й і озирнувся,
Та від репліки тієї й Сірко не ворухнувся!
Ось гукає Гнат сусіда: «Добридень, вам діду!
Як-то справи стариковські? Може що потрібно?»
Та сумний дід Панасенко, навіть не послухав,
Бо глухий був дідуган той на обидва вуха.
Зажуривсь наш Горпиненко, тільки і зітхає:
«Ну й послав же ж Бог сусіда! – стиха промовляє, -
Якби мені такого друга, щоб і жив близенько,
Щоб і жвавий, і веселий, такий, молоденький.
Ми б з ним і по чарочці, й погомоніти,
Та і так, по господарству – як справжні сусіди…»
- Жди! Аякже! Ще й придумав! В голові – макуха!
Якби всії мрії наші та й до Бога в вуха! –
Цокотіла тітка Христя мов отой дзвіночок,
Що збирає враз до себе усіх гав охочих.
Чоловік від того дзвону, ледь не чортихнувся,
Та від Христі й слід простив, Гнат же схаменувся:
«Ой же ж жінка! Цокотуха, очі завидющі,
І не хочеш, чортихнешся – Христя ВЄЗДЄСУЩА!»
Після тої суперечки, місяць, два, потому,
Сумний дід Панасенко від’їжджає з дому.
Гнат до нього: «Отакої, куди ж ви зібрались?»
Дід з-під лоба: «До шпиталю діти відправляють,
Їдь, кажуть, підлікуйся, дивись, не барися,
Бо ти скоро будеш схожий на дядька Бориса…
А ти, Гнате, розумієш в чому тая справа,
Що Борис той був як його б… людина цікава.
Його кличуть: - Ідіть їсти, страва вихолоне,
А той сичить: - От спасибі, добрі люди, – вдяга панталони.
Йому жінка: «Старий хрич ти, тхнеш немов тхоряка»,
А він: «Так Мотрона, я поснідав, щира тобі дяка!».
Гнат аж взявся за два боки: «Ой, від сміху лусну!»
Дід до нього: «Що ти кажеш?... Не чую… Де твоя капуста?...
Досить сміхунця травити, закінчилась казка,
Поки буду у від’їзді ти приглянь будь-ласка,
За подвір’ям і будинком та моїм небожем,
Він з неділю погостює, а зовуть – Сєрьожа».
Статний парубок і гожий, видний, моложавий,
Світлі кудрі, тонкі вуса, гомінкий та жвавий.
«Є на світі справедливість!» – Гнат собі радіє,
«Може чим мені підможе? – потаїв надію. –
Слухай, сину! Йди сюди-но, хоч би на два слова,
Є до тебе, мій хлопчина, серйозна розмова.
Бач, в амбарі стеля схудла, повело і двері,
Допоможеш підлатати – то з мене вечеря!»
Той Сергій блиснув очима, почухрав за вухом:
- Ну, вєчєря, то вєчєря, а сколько даш сівухі?
Гнат насупивсь, брови схмурив, подививсь довкола:
- Скільки вип’єш!
- Вот і добре! Так, ловлю на слове!
За годину хлопець справивсь. Горпиненко сяє:
- От завзятий, от моторний, – його вихваляє.
Звечоріло. Христя біга, вся розчервонілась,
- Дай же Бог такого зятя! – думка причаїлась.
Гнат куштує кожну страву, промовля до доньки:
- Олю, щось ти засиділась коло мене й неньки,
Придивись до гостя краще, може серце тьохне?
- Жди, аякже! Що, не бачиш – за Тарасом сохне!
Оля на батьківську чвару тільки посміхнулась:
- Ой не знаєте ви тату, що дурню утнули!
Зустрічає Гнат сусіда, коло себе садить.
- Ну давай помагаричуєм – трішки не завадить.
Наливає в дрібні чарки, пропонує гостю,
Задививсь на соловейка в синій високості:
- Дякую тобі за поміч, добру зробив службу,
- Так давай же, мій сусіде, вип’ємо за дружбу!
Хлопець крекнув, покривився та й затримав подих,
Перекинув враз дві чарки. Гнат не стримав подив:
- То є справа молодеча! Христя! Більшу чарку!
А Сергій не закусивши, запалив цигарку:
- Дядя, ми договорілісь! Мєня ждут рєбята!
Вихватив у Гната бутиль та й пішов до хати.
Гуркотіння стихло вранці в дворі Панасенка.
- Рознесли напевне вщент все… – мислить Горпиненко.
- Буде то тобі наука! – буркотіла Христя,
- Піду хоч подивлюся на діда обійстя…
Сергій п’яний ще і кволий, на Гната озирнувся:
- Дядя, дай мнє трішки дєнєг, штоб я похмелілся!
- Ну і фрукт же ти Сєрьожа, нащо так зірвався?
- Кодіровки строк істєк – вот і развязался…
Гнат округлив з диву очі: - Ще не чув такого!
Весь пригнічений, розбитий він побрів додому:
- Олю! Навіть і не здумай з ним заговорити!
- Пізно, батьку! Закохалась я в нового сусіда!!!
Горпиненко зблід, зіжався, губи затрусились:
- Ти облиш мені ці жарти! – на дочку сварився.
Холодочок. У малині порається жінка,
Гнат не зводить важкий погляд з сусіднього причілка,
Раптом зойк почувся Христин: «Що здурів? Чортяка!
Він вхопив мене за місце! Гнат, неси ломаку!»
- Вибачайтє, думал – дєвка, вот нє удєржался, –
промовляв блідий Сєрьожа, – А што, сіняк остался?
Христя вихватила палю – й ну його гатити:
- Будеш думать, як хватати! Бісівська ти є свита!!!
Хлопець ледве уніс ноги, по вуха загрузнув.
- Не для тебе, Казанова, моєї жінки гузно! -
Гнат зітхнув, аж коло тину зупинивсь автобус –
З нього дід сивенький виліз – Панасенко Влас.
Горпиненко просльозився: «Рідний, рідний діду!!!
Слава Богу, повернулись! Любий мій сусіде!!!»