/присвячується Поетам/
День сонцем палив,
Всіх спекою злив,
День нам не пророчив
ні Грому, ні Злив!
Я раптом відчув:
Ми йдем по Дощу –
Ти без парасолі і я
Дощ лив,
Землю мив,
такий липневий, довгожданий такий
Густий,
дрібний,
Короткочасний, швидкий…
І знов
Дощ йшов,
перетворившись в Грозовий Буревій,
Дощ злив
й спинив
Бурю у склянці моїй
Небесний Віщун
Крик Грому почув,
Ховаючись під
парасоль від дощу.
І він давно ще
Розжився плащем,
Щоб оберігати себе
Хтось спав;
хтось шукав
Місце під Сонцем після Дощу;
Хтось кохав;
хтось чекав;
Хтось голос янголів чув…
Дощ пройшов -
змив кров,
а може то була помада Твоя…
Дощ злив,
сліди змив –
Фініта ля комедія
День Сонцем палить:
Йому не болить,
Що це Тебе радує,
а мене злить
Бо ми, як той Дощ,
Прийшли, як той Дощ,
Пройдем, не залишивши сліду,
як Дощ!
Це Дощ, чи це ми?
Це Дощ, чи це ми?
Коли Дощ стихає,
то з ким тоді ми?
Це ми, чи це Дощ?
Це ми, чи це Дощ?
Чи плачемо ми,
чи лише іде Дощ?
Дощ пройшов – змив кров…
Умань, до 1999 р,
ред. Хабаровськ 2005-2006;
2 ред. 14-15/квітня 2007 р. /Челябінськ, ніч, до 4.30/
3 ред. 12-13/грудня 2008 р. /Челябінськ, ніч, з 4.50 до 7.50/