***

Він дивився у запітніле вікно потяга. Від думок боліла голова, руки не знаходили собі місця -  нерви давались в знаки. Мобільний байдуже лежав на столику його купе. На сусідньому диванчику сиділа жінка років близько тридцяти. Вона весь час кудись телефонувала і розпитувала про свого сина. Чорне волосся, карі очі, пальці піаністки...відразу видно, що жінка високого соціального статусу.
Він, не відриваючи погляду від вікна, все більше прискорював потік думок. Уже другий день він проводить у потязі, не знаючи, що там за вагоном, за тим прискіпливим шумом. Чашка чаю вирішує все: надавала якоїсь неземної сили, тепла, хоча це тривало не довго. Чай, лимон, цукор у кубиках...ось і все життя.
За вікном пролітали, як блискавки, електричні дроти, миготіли колії, стукіт коліс не давав спокою. Чоловік нервово вдивлявся у все, що відбувалось за тим вікном. Відхилившись на спинку диванчика, він закрив очі...У них почали з’являтись різні картинки: мама із задуманим поглядом, довга дорога, хмарне небо та шалений темп потяга. На хвилинку він зрозумів, що це все, що він досягнув за своє життя. Йому було дуже жаль, що ще багато не встиг зробити задуманого. Мрія шепотіла: „Все життя даром!”, розум говорив : „невже не можна щось змінити? Треба тільки постаратись!”, лиш надія втішала: „Ти ще молодий! У тебе все по переду!” Знову ті ж картинки і слова емоцій...
Він тихо просопів, ледве стискаючи руки. Задрімав на п’ять хвилин, а, здавалось, пройшло все життя. Ці короткі п’ять хвилин перевернули думки з ніг на голову, як сноведіння, запам’ятались йому дуже чітко.
Хтось обережно смикнув його за руку. Чоловік різко піднявся і здивовано глянув. Перед ним стояла та сама жінка, що їхала з ним у купе.
- Ваша станція скоро. Непроспіть...
- Дякую,- ледве вирвалось в нього.
Чорноволоса супутниця вийшла, глянувши на нього легким поглядом. Вона по-жіночому попрощалась, залишаючи після себе у його серці тоненький струм.
Він ще й досі не розумів, що з ним. Чашка чаю, цукор у кубиках повернули його у реальність, але він не вірив собі, що заснув всього на п’ять хвилин. Невже усе життя може пролетіти за кілька хвилин?! Невже думки та ідеї правлять світом?!
На столику в купе він побачив розкритий блокнот, який забула чорноволоса супутниця. „Світом правлять особистості, а не ідеї.” (Оскар Уайльд), - прочитав він у голос написане.
Тоді шепнула йому надія: „Ти особистість! Ти відчуваєш життя, тому у тебе велике майбутнє. Треба тільки трішки постаратись..”
Він відвів погляд у вікно і подумав: „Треба ставати багатшим – збирати найприємніші життєві моменти, колекціонувати думки та стримувати почуття, адже я особистість. А особистості тільки цим і живуть.”