МИ
Ми шукаємо сенс буття,
Бо більше нічим не зацікавлені.
Критикуємо чужі проблеми,
Хоча маємо власне життя,
І говоримо про щось високе,
Бо такі правильні.
Ми намагаємося жити як всі,
Мешкаємо в центрі,
хоча маємо хату скраю.
На слова допоможіть -
Порціями видаємо сміх,
А ввечері в Бога,
Собі ж допомоги благаємо.
Ми ніколи не знайдемо доброти,
Розтягнемо посмішку,
Бо зранку наточені зуби.
І будемо вільно іти,
І думати, що фортуна нас любить.
ВОНИ
А в них руки брудні,
Проте чиста душа.
У них руки в лайні,
Та існує своя межа.
У них очі сумні,
Їхній дім - то вокзал, то лавка.
Ми дивуємось - жити так варто?
Вони люблять тепло,
Але з ними блукає холод.
Їхнє літо давно відцвіло,
Їхній друг - то печаль, то голод.
МИ і ВОНИ
Ми знаємо про них, вони про нас,
Смієтеся? - А що тут смішного?
Ми з ними стикалися в житті не раз,
Але переходили на інший бік дороги.
Ми не подамо милостиню,
Хоча вони прийняли б.
Нам байдуже до когось крім себе.
Нам не подадуть, як і ми не подамо руки...
Думаймо, чи так жити треба?!