Земле моя, мабуть вже скоро,
Приймеш останній мій уклін.
Пробач мені. Бездарна доля –
Повстати я не зміг з колін...
Сльози не варте, в часі плине,
Життя сплюндроване моє,
Бажань шерега навіжена,
Ще й досі душу взахлин п'є.
І рідне слово, як билина,
Чекає літнього дощу...
Чи не запізно, блудний сину,
Покинув ти свою тюрму...?
На волю! Там чекає доля...
Під небом соняшник цвіте,
До Бога! Серденько моє,
Вставай, і клич мене з собою...
Поки не пізно й ще малі,
Ті злидні... Клич синів до бою...
Не чують... лишенько моє,
В чужих краях хати будують...
На лад чужий, тобі на сором,
Волають чувані пісні,
Немов дитя, мале і хворе,
Як сироти в своїй землі...
А нове панство...? Боже милий,
Невже не вдавляться вони,
Ґвалтують, як малу дитину,
Чи мало ще, здалось тобі?
Чи може ждеш, що кращі будуть?
Не буде – дарма не дає...
Хто замість храму... тин мурує,
В чужій землі... як раб згниє...
07.07.2011