Вечір-"вумнічка" розкалюжив чашу закатного глінтвейну
Вітер -любодушенько лоскоче крилами зліва серцевину
Не омине і тебе ніч, хоч не має вона того ехолокатора
Засіче,блисне перлиннозубий смайл місяця з ілюмінатора
Прорубає поїзд крізь неба гострошпичну крижину
Не рівну та вірну вихрясту долю- шляховину
Хоч липкострахий перегубень мені не властивий
Кидатиму слідом крихти -зіркожелейн застиглий
Хтось до Чікаг та Бернів метострімко вирушає
на вакації...а я ні:)..ну та й що? це тебе зловтішає?
Мені чеснокажно однаково/перекувирно/непровинно і ще якось
не від гнилістних цих повітрясплетінь залежує радість/млявість
Точно знаю, що ранок мохітосвіжим ковтком зустріне
Не порозгублює снів, зойком гудків поїздів розбудить зміни
У серці ввімкну режим "сповільно- рефрижиратор"
волію палати, страждати, але завмру.Я- регенератор
Любов рубіно-намистно завжди мережить шию
Їду,знай, це "одне літо у пеклі", не чекаю раю
У горлі -перечні слівця -образливі гості
Не пускай у душу як мене не буде,злості
І між рядками відціди гіркОти рожеворайських яблук
Ці яблука впадають у небо до блискавцевих виделок
На пагорбах травистих до болю в внУтрі застужусь
напившись уранішньої льодавої роси..приперемружусь
Зкупаюсь у морі квітчанім,вінки комашні треба зплЕсти
Пірну в поміжліття і вийду в дощо-осінь, серце висушу топлес
Вип’ю, вберу крізь пори легкозастудні віршеслова
крізь ноти, гами,голоси нестримні думки-дива
Прочекай, ми нормально-ненормативні водночас
Не тікай, повернусь,про(с)молюсь,за забутий Даргавс
за незгаянний зеленогаїй невитерпний час...