метаморфоза
Сьогодні літала вороною…
Сміялася гірко.
То мій сміх зривав твоє простирадло
та оголював матрац…
Скреготіла зубами, що виливалося
у монотонно-пустотні звуки клекоту, –
безстатеві тіні пробігали по твоїх білих стінах.
Пахну вапном.
Кидала чорний бісер очей своїх в твої вікна, – подумав, що прогнози погоди іноді не збуваються.
Кліпаю під супровід скляної мозаїки.
Пила кров. Їла душу. Свою, твою.
Випльовувала мікс душ під соусом крові та «нас».
Клекотала і сміялась…
Ти тихо спиш. Кілька пір’їнок зі старої подушки
ніжно коливаються в ритмі танцю твого дихання.
Танго спокою та життя…
Вороною сяду на подушку. Всміхнуся.
Почищу біле пір’я на грудині
і буду дивитися бісером і ділитися сонцем,
виймаючи його з-під білого пір’я
і вливаючи тобі в рот під ніжний ритм танцю твого
дихання.