Зима нестерпно довга цього разу,
вляглась на груди стомленій землі,
десь, мабуть, зачекалися наказу
ген-ген за небосхилом журавлі.
Пташата процвірінькали даремно,
і проліску сніги сказали:"Зась"!
здається, недоречно так нечемно
красуня біла з нами повелась.
Колись прийде весна, одна-єдина,
не пролетить повз нас, не промине,
і не простим ключем, а журавлиним
заклякле небо врешті відімкне.
Підніметься в своїй шаленій силі,
бо вже давно прийшла її пора.
розтопить людям душі скрижанілі,
й поверне серце до Краси й Добра!