Пройшла зима, була – і відлетіла,
Постукала на згадку у віконця,
За днем спекотним аж стогнало тіло,
Таке ще біле без цілунків сонця.
Було спочатку хороше до болю,
Як поскидали шуби і кофтини,
Так, ніби знову вирвались на волю,
В старій в’язниці розваливши стіни.
Та ось з’явились перші дезертири,
Побігли з міста швидко й якнайдалі,
Покинули спекотно-злі квартири
Заради моря, Криму та Анталії.
Тепер стогнали ті, хто залишився,
Багато сонця - теж погано, люди!
Тут хоч би дощ на голову пролився,
Нарешті остудив зболілі груди.
Як завжди, краще десь на іншім боці,
Зимою, влітку, восени, весною.
В минулому колись, у тому році,
Десь там далеко, а не тут, зі мною.
То особливий хист: на цьому світі,
У дні спекотні, дощові й холодні
Краплини щастя, як волошки в житі,
Шукати і знаходити сьогодні.