С украинского http://proza.ru/2010/12/16/1556
Касаешься моего лица, будто люстра вспыхнула в пустом зале -
Проводишь пальцами по острым струнам скул -
Будто не веришь, иль боишься поверить.
Тонкая оболочка, полупрозрачная пленка моей кожи холодна,
будто я - упакованная свежезамороженная курица из супермаркета.
С той лишь разницей, что синюшные ниточки вен на висках пульсируют:
Тук-тук-тук, - и потом цок-цок-цок, как старые, дедовы еще ходики.
- Кукушка-кукушка, сколько лет ещё ждать?
Иль это ты спрашиваешь у меня,
или я - у птички из ходиков?
..Я всегда жутко мерзну в эту пору первых снегов -
Время Конца, предвечной пустоты, утерянного зеленого шарфика, окоченевших пальцев
Висельного (от слова "виселица") заоконного пейзажа, когда весь мир
- без птиц, без листьев и без травы -
напоминает одну большую богадельню.
- Я, - говоришь ты, - люблю, - и разламываешь большущий апельсин,
что невесть откуда взял средь ночи, - тебя, - и кормишь меня с руки, как доверчивую маленькую зверушку.
...струйка сока - сладкая дезертирка - сбегает вниз по шее и прячется в ложбинке груди,
но ты перехватываешь ее нежными - настойчивыми - губами.
а потом все спутывается, и пределы стираются, и слова, и очертания,
и сон заплетается за сон, как густая девичья коса.
...и мы уже не видим, как на рассвете
большой цыганской иглой сшивает расползшееся небо
всадник Времени Конца -
поэт Времен Начала -
ангел в ватно-марлевой повязке.
***
без птахiв, без листя i без трави
Торкаєшся мого обличчя, наче люстра у порожній залі –
Проводиш пальцями по гострих вигинах вилиць –
Ніби не віриш, чи боїшся повірити…
Тонка оболонка, півпрозора плівочка моєї шкіри зимна,
ніби я - запакована свіжозаморожена курка із супермаркету.
З тією хіба різницею, що синюшні ниточки вен на скронях пульсують:
Тук-тук-тук, - і потім цок-цок-цок, як старий, дідів іще годинник.
-Зозулько-зозулько, скільки років іще чекати?
Чи ти це питаєш у мене,
чи я – у пташечки із дзиґарика?
..Я завжди страшенно мерзну в цю пору перших снігів –
Час Кінця, одвічної порожнечі, загубленого зеленого шалика, задубілих пальців
Шибеницького (від слова «шибениця») завіконного пейзажу, коли весь світ
– без птахів, без листя і без трави –
нагадує один великий сиротинець.
- я, - кажеш ти, - люблю, - і розламуєш велику помаранчу,
що невідь-звідки узяв серед ночі – тебе, - і годуєш мене з руки, як довірливе маленьке звірятко…
…цівочка соку - солодка дезертирка - тікає униз по шиї і ховається у видолинку грудей,
але ти перехоплюєш її ніжними – пильними – вустами…
а потім усе сплутується, і межі стираються, і слова, і обриси,
і сон заплітається за сон, як густа дівоцька коса.
…і ми уже не бачимо, як на світанку
великою циганською голкою церує розлізле небо
вершник Часу Кінця –
віршник Часу Початку -
ангел у ватно-марлевій пов'язці.