Чому тепер став світ безлюдним,
Хоч і мільярди заселяють?
Чому душа всіма забута,
А зовнішність всі поважають?
Чому спокійна тиша ночі
Самотністю усіх лякає?
Чому образа колить очі,
А від примирення тікаєм?
Чому всі визнають за слабкість
Коли з очей стікають сльози?
Чому ми відчуваєм радість,
А інші плачуть від образи?
Чому сьогодні, як і вчора,
А завтра буде, як сьогодні?
Чому не поважаєм мову,
Від цього всі стаємо модні?
Чому ми бачимо в людині
Лише красу, а також статус?
Чому ми віримо і нині,
Що справедливість – це не жадність?
Чому життя таке болюче
Хоча сміємось дуже часто?
Чому байдужість так пекуча
І розуміємо це не вчасно?
Чому всім важко зрозуміти,
Що світ – це не кіно і казка?
Чому так хочеться зловити
Любов, а не наступну маску?
Чому неправда так вбиває,
А почуття такі несправжні?
Мабуть, тому, що забувають –
Життя одне, і це – насправді.