Кину смерті в пітьму,
що її не боюсь,
а сама зажурюсь,-
бо іще не готова;
я іще не знайшла
найніжнішого слова,
щоб лишити, мов промінь,
на згадку Йому.
Я іще не знайшла
для синочка слова
(місяць очі хова,
щоб не бачити сльози),
щоб зігріли теплом
у нестерпні морози,
і любов"ю тих слів
від біди вберегла.
Давній спогад зрина
(пам"ять - чиста вода) -
мама, ще молода,
тато, поруч - сестричка,
що схилилась до них,
мов тоненька вербичка...
Тільки скроні давно
вкрила вже сивина.
Я так мало знайшла
рідним лагідних слів
(у перебігу днів
заблукати не важко),
і тому на душі
часом сумно і тяжко,-
чи по тій я стежині
шукати пішла?!
Я іще не знайшла
для молитви слова
(вітер хустку зрива,
наче птаха, до неба),
хоч давно зрозуміла -
молитися треба,
щоб в останній мій час
я спокійна була.