(Украинский вариант)
Здавалось, вечір був такий звичайний
І небо сумувало разом з Ним.
І знову на стежині, і печальний.
Та й скільки ж промайнуло літ і зим!
А, може, все даремно? Змокли квіти,
Ще й місяць, зверху дивлячись, зітхав.
Та як же можна мрію відпустити?!
І Він чекав. З надією чекав…
Чи помічав Він сутінки, негоду?
А шепотів лиш : «Братику-дощу,
Чи бачив ти Її, і де вже ходить?
Ти приведи, а я – не відпущу».
І диво з див! Місточок веселковий
З’явився. Звідкіля серед пітьми?!
Блакить ріки і обрій волошковий.
Невже здійсняться потаємні сни?
Вона ступала ніжно і звабливо.
Бриніли тільки краплі, мов кришталь.
Йому назустріч – подарунок зливи,
Їх огорнула хмарка щастя в шаль.
(Русский вариант )
Казалось, вечер был совсем обычный.
И небо тосковало вместе с Ним.
И снова на тропинке, грусть-привычка.
Да сколько промелькнуло лет и зим!
Цветы промокли, да и зря всё, может.
И месяц, сверху глядя, лишь вздыхал.
Но разве отпустить мечту возможно?
Он очень ждал. С надеждою так ждал…
Не замечал, что сумрак, непогода.
Шептал дождю: « Братишка, я прошу,
Скажи, видал Её? И где же ходит?
Ты приведи, а я не отпущу».
Вдруг, мостик радужный возник. О, чудо века!
На горизонте. И откуда среди тьмы?!
Ночь цвета василька, лазурны реки.
Неужто, станут явью тайны- сны?
Ступала обольстительно и нежно.
Звучали только капли, как хрусталь.
Подарок ливня – встреча неизбежна,
Им облако совьёт из счастья шаль