Минає сивий день і люди, немов тля,
Від очманілих блискавиць тікають поодинці;
І викошена буревіями трава
Зі зламаним гіллям кохається
десь на автобусній зупинці.
Чарівно-чорний оксамит нічної прохолоди
Закутається в перші краплини дощові,
А між громами промайне останній спогад-насолода,
І вранці з’явиться туманом
на стомлено-промоченій траві.
07.08.2011