Щось пригадав рояль, коли мовчало серце
І падав сніг останній за вікном.
Колись сказала я собі, що все минеться
Та розтрощила пам'ять наче скло
А пам'ять та була живуча і прозора,
Скрізь стіни увійшла вона в концертний зал,
На кріслах розляглася. Там суворо
Дивилася, щоб хтось її впізнав.
Але рояль співав не про минуле горе,
Він про весну квітучу тихо грав,
Про ніжні посмішки, про тепле синє море,
Про невідомий людству дивний край…
Лунала пісня й серце обіймала…
Так відчувала музику душа.
І пам'ять зла кудись пошкандибала,
Бо помилилася, коли сюди ввійшла.