Десь на околиці неба блакитною смугою
Маляр хотів відобразити... що, сам не знав...
Кинув свій пензель в відро... А сліпучими дугами
Смуга його розрослась до незнаних уяв.
Він ще не встиг у нічне повернутися місто,
Фарба в відрі ще гойдалась густа і жива.
Маляр спинивсь і крізь сум остовпіло дивився,
Як небокрай починає жовтаві жнива.
Скільки разів найживіше життя малювалось!
Пензлю тонкому його віддавались принцеси!..
Мертві полотна... А тут оживає на старість
Грубий невпевнений штрих на якихсь маргінесах.