Наповни легені моєю весною,
Злови промінь сонця у хмарах дощу.
Умийся росою квітково-рясною,
А я знов до тебе крізь мрії лечу.
Навчи своє око знов бачити диво
І чути, як лається піснею грім.
Це просто природи істерика - злива,
Нічого страшного немає у тім.
Скажи наостанок мені про погоду
У загадці-місті - самотній душі.
Якщо буревій, то ти при нагоді
У нім всю печаль, весь свій біль залиши
А сердце своє бережи від натхненя,
Що знаєш напевно: воно не твоє.
Минуле пройшло, живи сьогоденням
І вір у майбутнє, де посмішка є.