Візьму з собою в непросте життя...
Візьму з собою в непросте життя
Любов і материнську ласку.
Щоб темні хвилі зникли в небуття,
Я збережу у серці теплу казку.
Я збережу у серці рідний край
І теплі хвилі у бурхливім морі.
Я пам’ятатиму вишневий рай
І шум за вікнами тополі.
Я повернусь думками ще не раз
У ту країну, де пройшло дитинство.
Нехай життя не забирає час,
Нехай живе любов і материнство.
Навіщо забувати ті роки,
Які вже повернути неможливо.
їх узяли на крила ті птахи
І понесли кудись у віддаль сиву.
Я тих птахів побачу на канві,
На рушнику, що вишила матуся.
Нехай вони кружляють, як у грі
І хай летять собі - я подивлюся.
Погляну в небо - а вони летять.
Я крикну:”Зупиніться”- не почують,
А крила їхні ніжністю шумлять,
Але вони завжди чомусь сумують.
Так і роки, як ті птахи летять,
Летять кудись, летять у віддаль сиву.
І спогади, як слід нам свій лишать
І пісню материнську, серцю милу.