Здесь сено просится мне в чай
Ну как стихи мне не писать,
Когда дом светлый ожидает,
А в нём лампадку зажигает
И молится за нас там мать,
Где я, как прежде молодая?
Скажите, как не быть хмельной,
Когда в саду пьянит так вишня
В своём рубиновом монисте,
Когда до звёзд достать рукой,
И кадка с жаром очень низко?
Душе так хочется запеть,
Когда ей бархатцы моргают,
Берёзка гнётся завитая,
А хмель вокруг обвил плетень,
Собою астры заслоняя.
Здесь сено просится мне в чай,
Играет ветер на цимбалах,
И подпевает ставням явор,
И на траве росы печать,
А в небе дымка кружевная...
Ну, как об этом мне молчать ?
А СІНО ПРОСИТЬСЯ У ЧАЙ (оригинал)
Ну як вірші тут не писати,
Коли чекає світла хата,
А в ній лампадочка горить,
Старенька молиться там мати
І моє серденько щемить?
Коли п’янить чарівна вишня
В своїм рубіновім намисті,
Ввібрали сонце нагідки,
Діжа з вогнем сідає нижче,
А ясні зорі - навпаки.
Якщо моргають чорнобривці,
Берізка ніжиться в завивці,
Плететься догори ось хміль,
А маргаритки білолиці
Самі лягають на папір.
Тут вітер грає на цимбалах,
Скрипить, співа старенький явір,
А сіно проситься у чай,
Складає пазли небо з хмарок,
А на траві - роси печать…
Ну, як про це мені мовчать?