О жалюгідне існування,
Паскудна сутність забуття,
Огидне в папірцях копання,
Та сумне світло ліхтаря,
Не бачимо ми сонця, неба,
А тільки поличний лиш пил,
І штучні кольори бажання,
Що в моніторі угледів,
Навіщо ж ти руйнуєш очі?
Втрачаєш дорогоцінний зір?
Чи може більше грошей хочеш,
Або медаль ти захотів,
Начальство ставить нам задачі,
Та далі спить собі в кутку,
Ти все одно для них ледачій,
І є, і будеш, та і був,
Кому твої цікаві справи?
Хоча б ти навіть і вмирав,
Мабуть отримають і лаври,
Коли хто норму перебрав…
Але не в тому сутність наша,
Хіба для цього ти живеш?
А може доля це? Інакше?
Живи та мрій, і не впадеш!