Стишилось навколо. Все чекає бурі.
Замовчали жабки, чуючи біду.
Річка заховалась в береги похмурі,
А понад рікою я до тебе йду.
Сонце розчинилось у мутному плесі,
Вітер в темнім небі полатав дірки.
Назганяв докупи хмари в піднебессі,
Хоче зачепить їх за дерев гілки.
На мені рве сукню, наче для потіхи.
Зупиняє грізним громом іздаля.
Падають додолу краплі, мов горіхи,
Їх приймає спрагло матінка-земля.
Чи мене чекаєш? Чи зустрінеш, милий?
Серденько тріпоче, рветься із грудей.
Холодно і страшно, і немає сили,
Дощ уже періщить! Озовись лишень!
Мокра сукня липне, сповиває ноги.
Серце огортає смутку гострий щем,
А тебе немає... Вже кінець дороги...
Підійшов зненацька, і накрив плащем.
21.08.2011
Для ілюстрації використано картину "Storm"
французького художника КОТ Пьер Август
http://prerafaelit.ru/gal17/1_1_85-4.htm